вихідні для чаю з кетчупом і прогулянок по воді

-       Можна мені кетчупу?

-       До чаю кетчуп??

-       Дааа!

Якщо буде вільна квартира, можна мені взяти дітей з інтернату на вихідні? Тобто, якщо є хтось адекватніший, сім’я, мама і тато, то це найкраще, я ж не можу показати їм, що таке сім’я, це буде просто купа дівчат на квартирі. Купа дівчат і собака… Але, якщо можна, то було б чудово. Вдома – це зовсім не те, що в таборі. Вдома можна довго сидіти на кухні, пити чай і нікуди не спішити…

Пити чай діти хочуть з хлібом із кетчупом.

І хтось каже – добре шо хоч вихідні можна побути у сім'ї. побачити як то воно жити вдома.

Вони по рокам майже дорослі, але всередині ще дуже діти, маленькі і розгублені за межами інтернату. Їм страшно – набирати продукти в супермаркеті, зайти в ванну, поповнити рахунок в автоматі...

- Куди ви пішли, а ліфт не закрили?

Але задля справедливості варто додати, що дехто вміє готувати смажену картоплю і грінки.

Похвалити дівчат за смачну картоплю. Почути у відповідь – якби мене забрали назавжди, я б кожен раз готувала картоплю.

Зайти на пару хвилин до бабусі за собакою.

“А я познайомилась с Дашиной бабушкой! Вона класна. Взяла обняла мене. Давай завтра до неї ще підем. Вона мене знов обніме.”

-       Ми підемо на прогулянку по Дніпру?

-       Як Ісус по воді!

-       У кого є віра, той буде гуляти!

 

“А ти знаєш шо – сперечається з кимось із хлопців в офісі фонду одна з наших дівчат – у мене тут є двоє студентів, шо з нами ночують, так от вони тобі покажуть!”

Чого варта підлітку з інтернату можливість просто сказати – у мене тут є хтось, хто за мене заступиться… навіть якщо це не тато і не мама, а оті студенти.

“От риби - живуть всі разом і не гризуть одна одну. Не те шо люди...” (Таня в океанаріумі)

Неділя, 6:50

-       Доброго ранку!

-       Доброго ранку, дівчата. А чого ви встали так рано? Ще можна спати.

-       Це Наташа мене розбудила

-       Навіщо?

-       Каже - ліжко застеляти!

На ярмарці після служіння в церкві:

-       Розкажи, що ти купив

-       А нічого

-       Зовсім нічого?

-       От двивсь, зараз покажу що…

Кличе дівчинку, робить дорослий дорослий вигляд і віддає їй свої ярмаркові “гроші”, щоб вона купила щось собі.

-       А ти що купила?

-       Оце – показує пакет повітряних кульок – у нас буде день іменинника скоро.

Ярмарка, це така гра. Можна сказати, що вона для того, щоб трохи навчити дітей використовувати гроші, але насправді в цьому є щось більше. Бо тут замість легендарного “споживацького мислення” є бажання ділитися – бо є стосунки і вже є досвід радості від дарування подарунків іншим. Якось дітям, які не мають нічого, вдається ділитися всім що є. Гостинність серця.

Дорослим в церкві даю закладки “молюся за дітей в інтернатах” і “молюся за випускників інтернатів”. Закладки “молюся за волонтерів” закінчилися – їх розібрали самі діти.

- Ми би краще тут лишилися ніж їхати ото назад в школу

- А ти знаєш, в Києві людям теж треба ходити в школу…

- Та ну, шо ви мені розказуєте!