- Can you ride a bike?
- Can you play guitar?
- Can you... fly?
- Can you eat a frog???
На уроці англійської ми граємо в гру,
щоб повторити різні дієслова...
- Can you cry?
- Yeees, I can! - маше
рукою один з моїх десятирічних учнів - Це всі можуть!
- А от і ні - каже
інший - Не всі. (якби раптом ми вже вчили
conditionals, він з тих, хто завжди готовий знайти якесь суперечливе "what
if?") - БОГ не вміє плакати!
- Але Бог вміє
плакати... - не те щоб я збиралася вступати в теологічні дискусії, але ж...
- Вміє, вміє –
підтверджує інший хлопчик, киваючи головою з таким впевненим я-знаю-про-що-кажу
виглядом, можна запросто повірити, що він це бачив на власні очі.
Ісус плакав, коли його друг помер, коли
сумував за тим що буде з людьми, які не впізнали і не прийняли Його, коли… може
коли Ісус теж був маленьким хлопчиком? А може тому Бог вміє плакати, що Йому,
навідміну від десятирічних хлопчиків і двадцяти-з-чимось-річних дівчат, непотрібно
нікому доводити, що Він - не слабак?
- Подумайте, а що відчуває Бог,
дивлячись на ваше життя! - віщає в церкві проповідник перед Пасхою.
Звідки ж мені знати?
Рано вранці, діти прийшли і відкопали в
телефоні відео з біблійною історією з поїздки в інтернат.
- Одного разу Ісусу було дуже страшно і
Він плакав… – розказує невідома їм дівчинка, пересуваючи якісь фігурки,
які годі гозгледіти на тому телефоні, можна лише прислухатися до історії, чому
ж Ісусу було страшно, чому Він плакав. І вони прислухаються, бо що ще робити
рано вранці, коли всі інші діти сплять, тільки одна бродяга-вихователька на
автопілоті робить каву і дозволила взяти телефон.
Друзі, морозиво, довга чудова прогулянка
пішки, тепло, вечірнє сонце трохи виглядає
з-за синьої хмари.
- Дивись, як гарно! - показує Іванка - Десь
там Бог на хмарці сидить і дивиться на нас!
- Мабуть весело Йому на нас дивитися…
- Ага. До сліз. Але Він і плаче за
грішниками, які Його не знають.
- Водночас.
- Тому у Нього з обох очей сльози - від
сміху і від суму.
У Бога так багато причин плакати.
