Минулої неділі в церкві під час служіння на моєму рюкзаку, зручненько вмостившись, спав кіт.
В цьому нічого дивного немає, бо церква-палатка на автостанції в Станиці Луганській завжди відкрита для всіх - хто приходить молитися, просто посидіти, почекати автобуса, втомився стояти в черзі на КПВВ, чи просто так зайшов погрітися. От і заходять часом ще й коти і собаки. А якось заповзла величезна гусінь, привернувши увагу побожних бабусь, що сиділи на першій лавочці в очікуванні проповідника.
- Смотри какая! А ну, раздави ее!
- Нельзя давить! Сегодня праздник большой!
- А, ну тогда пусть ползет. Ползи сюда, моя хорошая!
Зазвичай по церкві не ходять тварини і не повзають гусені, але ж насправді, церква може бути різною. Може бути велика гарна будівля з міцними вікнами і кольоровим склом, а може бути пошрапана палатка на лінії фронту.
І хоча ця палатка тимчасова, (хоча взагалі то будівлі тимчасові теж) вона нагадує мені про те, що церква має бути таким місцем, куди можна прийти таким як є. Коли ти змерз як котик, коли втомлений і ледве повзеш, як гусінь. Коли чуєшся брудним і нікому не потрібним, як бездомний пес.
Коли ти хочеш молитися і співати, і коли не хочеш.
Коли тобі добре, і коли болить.
Коли ти біжиш і нікуди не встигаєш, і коли взагалі не знаєш, хто ти і куди тобі далі йти.
Чому так? Тому що до Бога можна прийти таким який ти є. Тільки так насправді й можна.
В цьому нічого дивного немає, бо церква-палатка на автостанції в Станиці Луганській завжди відкрита для всіх - хто приходить молитися, просто посидіти, почекати автобуса, втомився стояти в черзі на КПВВ, чи просто так зайшов погрітися. От і заходять часом ще й коти і собаки. А якось заповзла величезна гусінь, привернувши увагу побожних бабусь, що сиділи на першій лавочці в очікуванні проповідника.
- Смотри какая! А ну, раздави ее!
- Нельзя давить! Сегодня праздник большой!
- А, ну тогда пусть ползет. Ползи сюда, моя хорошая!
Зазвичай по церкві не ходять тварини і не повзають гусені, але ж насправді, церква може бути різною. Може бути велика гарна будівля з міцними вікнами і кольоровим склом, а може бути пошрапана палатка на лінії фронту.
І хоча ця палатка тимчасова, (хоча взагалі то будівлі тимчасові теж) вона нагадує мені про те, що церква має бути таким місцем, куди можна прийти таким як є. Коли ти змерз як котик, коли втомлений і ледве повзеш, як гусінь. Коли чуєшся брудним і нікому не потрібним, як бездомний пес.
Коли ти хочеш молитися і співати, і коли не хочеш.
Коли тобі добре, і коли болить.
Коли ти біжиш і нікуди не встигаєш, і коли взагалі не знаєш, хто ти і куди тобі далі йти.
Чому так? Тому що до Бога можна прийти таким який ти є. Тільки так насправді й можна.
