Є такі люди - фейєрверки. Вони привертають увагу, запалюють інших, надихають, мотивують і запам'ятовуються.
Ще бувають, наприклад, люди - прожектори, які викривають неправду по всіх кутках і здатні засліпити того, кого треба зупинити.
Є люди, схожі на кольорові різдвяні гірлянди, які приносять радість і затишок. Вони вміють своїм світлом обнімати і нагадують про дім.
Цього літа я кілька разів переповідала приклад др Робі про ліхтарик. Люблю цей приклад, бо він дещо виправдовує, але не про це зараз... Уявімо, що у тебе є ліхтарик, ти йдеш у темряві та світиш ним на самого себе. В такому випадку, хоча тебе буде видно, тобі заважатиме світло в очі, не зможеш побачити дороги, ні взагалі нічого навколо. Але якщо розвернеш ліхтарика і світитимеш попереду і по сторонам, побачиш, куди йти, хоча б наступний крок. Це схоже на те, як буває важко кудись рухатися, коли ти постійно зосереджений лиш на тому, що відбувається з тобою і у твоїй голові. Та коли відволіктися від своєї проблеми, подивитись на світ навколо, звернути увагу на інших людей, побачити, що тут ще окрім твоєї боротьби відбувається, стає легше зрозуміти, що ти можеш зробити далі.
А часом буває так, що ти не фейєрверк і не прожектор, і навіть не ліхтарик доктора Робі на батарейках, а такий собі жук світляк. І світиться в тебе світляка одна лиш непосидюча дупа.
Тому ти знову залишаєш улюблені теплі безпечні гірлянди в зірочки і летиш, шукаєш собі якусь темряву.
Кудись де є люди, яким дуже бракує світла і які готові вхопитися навіть за малий промінчик, що натякне на дорогу.
Ти знаєш, які довгі бувають дороги, які різні повороти, ситуації, потреби. Думаєш, що комусь не вистачить світляка, бо комусь треба точно запустити цілий феєрверк. Але однаково кожному треба світла, яке вказувало би шлях до Того, хто є насправді Світлом.
Коли знаєш Його, можеш світитися, скільки є в тебе часу, і ким би ти не був, бо
Його
Світла
буде
достатньо.
