Одного ранку прокидаєшся і знаходиш під подушкою нові
капці. Великі, м'які, і теплі. Одягаєш босі ноги у цю незаслужену благодать з
розумінням що очевидно вже Миколая, а значить так непомітно пройшов цілий рік, і
з відчуттям втраченого часу, і витрачених сил невідомо куди.
Все що тобі варто знати про ту соціальну роботу - або
написано у тебе на серці, або не заміститься жодним дипломом, скільки сторінок
не пиши.
Все, що тобі варто знати про закони, які не діють, про
програми, які не працюють, про людей, які живуть і діють і працюють, але не
пишуть ні законів ні програм...
В молитві хлопчика, покинувшого школу, який вперше
тебе бачив, але просив у Бога тобі здоров'я і приходити ще, провів на зупинку і
не заповнив тобі ніяку анкету.
В молитві за хлопчика, якого ти ніколи не бачила, тільки
читала його дивну російську мову у відповідях в анкеті, читала поміж рядків.
Треба якісь суб'єкти, яких треба проаналізувати, а тобі ну
ніяк не виходить, бо куди не приїдеш,
а скрізь не суб'єкти, а люди, за яких ти можеш тільки молитися, і слухати, а не
аналізувати і розказувати, що з ними робити. От хоч би десь взявся тобі один неповнолітній "суб'єкт",
так ні, кругом самі люди)
А те, що і не бажаєш знати, все одно, хоч не хоч,
помітиш в очах, які відвертаються, коли ти говориш слово
"солдати"...
Скільки сторінок написано на серцях, таких сторінок, що не рахуються. І не
видаляються.
Стоїш собі
на передзахисті, всередині так спокійно і байдуже, ніби ти вдома, в теплих
благодатних капцях, стоїш і дивишся на дорослих поважних розумних людей, які
дискутують з приводу словечок, які ти понаписувала вночі на презентації. Не цікавляться, що ти маєш сказати про людей, або що нового
вони тобі відкрили, але хочуть знати скільки в тебе сторінок і скільки
посилань, на яких авторів...
І
хоча тобою вцілому задоволені, ти все встигаєш, і молодець… стає прикро, що
аж хочеться вибачитися пед всіма поза цією аудиторією, що все ще граєшся
в цю гру про отримання закінченої вищої освіти. Чомусь тільки зараз пригадуєш, як пастор казав – вчися, і
одразу використовуй все те що в тебе є, там де ти є. Не вчися тільки заради
“освіти".
Вже давно час використовувати і віддавати, що Бог дає. І
час писати списки вдячностей за цей рік, а не списки використаної літератури.
