Look at Me

- Зверніть увагу, яке красиве небо!
- Я звернула плече, а не увагу.

Хтось хороший додав до інстаграмки “доллє ще благодаті” в моїй голові ще одну – “Подивись на Мене”. Коли Бог намагається зловити нашу увагу, як у дітей з аутизмом, хоч на мить, зловити погляд в очі... Та й взагалі, щось через дітей (і собак) мені останнім часом все краще доходить. А серйозне, виважене і занудне розумне – мимо каси.

Десь в другій половині грудня кожен раз починаю думати, що наступного року обов’язково все зроблю інакше. Подарунки придумаю не в останній момент, напечу купу крутого печива, всіх встигну привітати, приволокти сходити з ким треба на Різдво в костел, з ким треба на мюзикл в Хіллсонг, до кого в гості, долучитися до всяких чудових справ, які навколо робляться, доробити усі свої недовиконані обіцянки, багато натхненно малюватиму, більше спілкуватимусь, ну і звісно, зупинюся для споглядання минулого року і напишу якийсь затишно-вдячний пост, як Надійка Гербіш…  А ще You Version кожного ранку терпляче пропонує вибрати один з нових, чудових, дивовижних, amazingly awesome адвент планів читання. Хоча я вже наче якийсь вибрала і читаю. Тільки не пам’ятаю що.

І ще, до наступного Різдва я обов’язково навчу собаку бути чемною.

Отож цього року ніби все, як завжди, з одним вийнятком – я не працюю, і не вчуся, отож по-ідеї не маю права чогось не встигати. Навпаки, в мене має були купа часу і сил. Куди вони зникають? Де ця чорна діра? Теж в моїй голові?

“Подивись на Мене” – це те, що вихоплює з чорних дір.

Невтомно ловить, кожен раз, як той хлопчина над прірвою, той що “ловець у житі”.

“Подивись на Мене” - і з цілого вечора і ранку Його турботи і благодаті, що пройшли геть мимо каси, я по-справжньому чую одне речення:

- Розумієш, Бог дає нам іноді мрії, для того, щоб за них триматися... коли потім буває важко і легше здатися, щоб було за що вчепитися...

Собака-вовча-морда гризе диван, виє, кусається, краде зі столу кекси, жере їх разом з формами. Я кличу її, щоб вона подивилася в мою сторону - і втікаю, щоб вона бігла за мною, бо якщо я побіжу до неї назустріч, вона тікатиме геть. Ми гуляємо на вулиці ввечері, я чую звук поводка-рулетки і починаю з надією виглядати у темряві дівчинку з сусіднього під’їзду. Вона водить на рулетці величезного пса – теж вовчу морду, але доросого, лагідного і слухняного, нам дуже добре гуляти разом – і я вже йду і радію, що вони живуть поруч, хоча насправді просто почула звук поводка-рулетки.

“Подивись на Мене” - це не обов’язково черево кита, зламані кістки, чи ще якась неприємність. Це може бути щось геть просте і ледве-помітне, як звук поводка-рулетки. Скільки треба, щоб звернути увагу. Нагадати про Бога, який близько.

“Подивись на Мене” - це не обов’язково заклик спасати світ. Це може бути лише, щоб зловити погляд, або почути по-справжньому хоч одну фразу.

Напевне, Бог тішиться, коли Йому вдається. Тобто, коли нам вдається. Подивитись на Нього. От я тішуся, коли діти з аутизмом пам’ятають, як мене звати, коли дивляться в очі. І коли собака реагує на своє ім’я, а не втікає.

Тішуся, що Він вміє і не втомлюється казати "Подивись на Мене".