…Бо це корисно для мозку.
(якщо раптом мені треба виправдання,
навіщо я то все понаписувала)
Фейсбук нагадує, що 2016 починався в
інтернаті, був мороз -20 так що вікна ізолятора де ми ночували замерзали з
середини і були повністю вкриті ось такими візернуками
Після того інтернату я відправилася в
інший, битими дорогами Одеської області, разом з Кейсі, до її маленької
української сестрички. Ми обидві дуже сподівалися що вдячністю і благословенням
2016-го нарешті стане довгоочікуване всиновлення, за яке її батьки борються вже
більше трьох років. Але цього не сталося, і вони продовжують боротися, тому
вдячністю лишається їх стійкість і наполегливість, і дика надія. До того ж
вдячність за довгі розмови дорогами з Кейсі, за людей, які обнімають і
приймають нас в Кілії та в Одесі, за серця які welcome strangers.
Десь в дорозі на Одещщині я загубила
паспорт, і поки робила новий, в чергах паспортних столів та різних подібних
установ прочитала "Листи з Екватора" Анни Яременко, та
"Всиновлені, щоб жити" Рассела Мора. Чудові книжки, про Африку, про
пригоди, про всиновлення, про те як довіряти і дякувати, і про багато чого
іншого. Цього року багато читалося обов'язкового з навчання - про війну, про
травму, про психологію та соціальну роботу, але знайшлися й інші смачні книжки,
які я ще дочитаю в наступному)
Весною ми з Зоряною чомусь вирішили, що
морози закінчаться і загріє сонечко, лиш тоді як ми обидві не будемо
прогулювати пари. Чому ми так вирішили, я вже не пам'ятаю, але нам точно треба
було сонечка і мотивації. Було багато мотивації тікати собі на ничку в
"сойковий" парк і молитися. Мотивації вчитися було зовсім небагато,
натомість хотілося малювати листівки, але дівчата не дали мені звалити :)
Вдячна Богу за них, і за куратора Наталку, за щирі розмови і чайок, за те що
погоджувалися бавитися в арт-терапійку, а більше всього - за те що наважилися
відправитися на нові пригоди влітку. Також вдячна за свою наукову керівничку,
яка свідомо чи ні, але позичила мені добрячий шмат мотивації, показавши що вона
на моєму боці. За хороших людей в УКУ, за ті пари, які були цікаві, і за ті, на
яких мені намалювалося багато малюночків в конспектах.
Вдячна за конфу по роботі з сиротами в
травні - за крутецькі семінари, які були дуже дуже практичні, за друзів, які
там були, за вечірні посиденьки, за нагадування. За поїздки в Рівне, за
студентські знижки і за те що я лише раз спізнилася на електричку, хоча в 2016
точно заслуговувала спізнитися набагато більше разів :)
Вдячна за останні канікули, коли не
треба думати в які дні взяти відпустку, а можна їхати в будь-які табори, які
хочеш. Просто пригадаю в 100500й раз, що для мене було радістю і нагородою за
навчальний рік - бачити Іванку і Оксанку в таборі, ділитися своїм життям
і натхненням і ше довгий час спостерігати наслідки у вигляді Glorious Ruins поламаних
стереотипів. Це літо було як ніколи повне різних дітей. Особливих і
незрівнянних. Повне пісень, брудних босих ніг, мокрих футболок, дитячих книжок,
глибоких запитань і смішних паперових риб.
Вдячна за поїздку в Станичку. За Божий захист,
за людську щирість, за можливість чути, дивитися в очі і долучатися до того, що
робить Бог через капеланів і волонтерів у прифронтових містах. За resilience,
як вона є, і за їх нерозбавлену віру і відвагу. За нагадування, про те, що
насправді важливо. Пошкодувала лише про те, що по-підлітковому дуркувато
намагалася приховати від рідних, куди я їду. Це похитнуло довіру, яку важко
відновлювати, і позбавило можливості побачитися з людиною в Станиці, для якої
могла би бути в той момнт важливою підтримкою.
Вдячна за те що завжди чекають мене в
Києві. За тих, хто завжди радий мене бачити.
Вдячна бабусі за її терпіння і довіру,
що відновлюється. Ще за те що вона таки полюбила котиська, якого я приперла
додому з одної дуже вдалої велопрогулянки і лишила їй, поїхавши до Львова. І за
те що зберігла на балконі купу купезну моїх дитячих малюнків, яким вже років 20
- ця знахідка нас з мамою дуже розвеселила :)
Вдячна за натхнення багато малювати і
знову писати. І за те що принаймні один ragamuffin stuffed on grace це
читатиме)
За те що Бог має до мене багато
терпіння. За те що дає сил на лінії фронту в духовному світі і в
голові. За постійні нагадування, яких я так потребую. За те що Він завжи
поруч, і здатний зустрітися зі мною через того друга, священника, одногрупника,
перехожого, малюка з аутизмом - у будь-кому, кого пошле на моєму шляху. За
друзів, яких Він дає щедро і дбайливо - тримай, обнімай, пий чай.
Новий рік знову зустріли в інтернаті, з
дітьми і з друзями поруч, і знову в мене є нова книжка про пригоди, довіру і
вдячності - на цей раз не про Африку а Папуа Нову Гвінею. Ось така.
І вірш з Біблії, який для мене був
улюблений в 2016 - це все таки Єремії 29:11 (хоча хтось і поділився ним першим
в Удайцях і мені довелося швиденько шукати собі якогось іншого :)) Маю підозри, щодо того, який вірш буде
цього року. Але поки що нехай лишиться між мною і Богом.
