субота, 15 вересня 2018 р.

стопкадр #7: день в таборі


З чого починається день? З того, що вчора я декому пообіцяла показати дорогу на водонапірну башню. Ніщо так не підбадьорює встати о 6 ранку, як обіцяні комусь пригоди. 

 

- Не дуже тримайся за ці сходи, вони не надійні. І якщо побачиш мишу, або білку, або щось серенднє між ними, не лякайся. Вони тут живуть… Ось їх гніздо… Смотрітєлі маяка. Нікого нема вдома.
Але вигляд зверху вартий того, щоб встати о шостій.




Андрій встає рано і приходить на наші планьорки. Він любить сидіти і співати вранці разом з нами, або ходити по колу і голосно, впевнено, остаточно казати “Ааамінь!” на кожну молитву. Він запам’ятовує імена всіх дітей і дорослих, а якщо не знає, як когось звати, питає: “його звать Філіп?” Цікаво, хто той Філіп, якого він шукає. Він повторює за нами нову пісню. Здається, в нього хороша пам’ять.
-       Андрій, ти вмієш читати?
-       Українська література.
-       А що ти любиш читати?
-       Українська література. Десять балів.

Катя повісила баннери “кава є” “кава на столі” спеціально для людей, які постійно заходять і питають в неї з порога “а шо кави нема???”

Назар везе Сашка на сніданок, оточений з обох боків купою малят. Віталік біжить попереду з однією метою – обняти всіх і сказати “п’ївіііт”. Це його супер-сила. 

-       А де твоя зачіска? А Іванка сказала, що хто не зробить зачіски, того не пустять в столову…
-       Іванка сказала?
-       Да! Це мій друг! І ото теж мій друг – показує на Аню, яка йде на склад – в мене тут багато друзів.
-       А як її звати?
-       Я забув.

Після сніданку наші дівчата починають прибирати в кімнаті. Азіза знайшла віник і підмітає. Сходи. Надворі. Біля іншого будиночку. Решті дівчат прибирання швидко набридає – вони залишають сміття на середині кімнати і починають “прикрашати”. Нам не світить винагорода за найчистішу кімнату, бо вони всі занадто такі самі, як я. Навіть якщо вони зараз приберуть ідеально, до того моменту, як сюди прийде Іванка, на підлозі будуть знову олівці, жолуді, нитки, нарізаний папір, і добре, якщо не пазли, вода і ще якась незрозуміла субстанція, що нічим не відтирається від підлоги. Про всяк випадок накриваю своє ліжко, щоб Іванка хоча б дала нам шанс - зайшла всередину і зацінила їх прикрашання. Згодом Іванка поставить нам діагноз “сама затишна група”.

Ваня проводить Біблійний урок. Тема супергероїв чудово заходить 10-11 річним хлопцям і дівчатам.
Ваня: ...А море роздвинулось і вони змогли пройти!
Стас: Це як в лєдніковом періоді третя частина!!!

 

- Що за гурток в нас сьогодні? Танці? О ніііі! – Макс мало не плаче. Я співчуваю. Я занадто така сама, як моя група. Але мені, навідміну від них, не доведеться йти на танці. Мій улюблений час – це гурток малювання. До обіду, коли не треба нікуди поспішати.
На гурток приходять малюки. Чотири банки пальчикової фарби виявилася лише синього кольору. Тому ми малюємо фломастерами кораблі і рибок, щоб потім їх вирізати і наклеїти на намальоване пальчиками море...
Хтось малює сам, хтось намагається повторювати мої інструкції, хтось каже, що не вміє і чекає допомоги, хтось кожні 20 секунд відчайдушним голосом захриплого зраненого тюленя кричить "По-мо-же-те?" навіть коли треба просто відкрити фломастера... 
Вася тримає фломастер і я його рукою малюю йому кита. 
Саня намагається обмазати Міру фарбою і йому взагалі добре і не треба нічого малювати))

Мені цей табір схожий на наше малювання. То роблю сама, як вмію, то Бог робить моїми руками і щось вдається справді добре, здається вперше за довгий довгий час... То намагаюся слідувати інструкціям, а виходить якась кривенька рибка і квадратний човен. А час від часу я теж іздаю "воплі зраненого тюленя" чи забиваю на все і насолоджуюся обмазуванням фарбою.


 
 


Мені не треба заганяти дівчат в кімнату на тиху годину - бо вони теж схожі на мене і можуть годинами малювати і складати пазли.
І Оксанина група схожа на неї – розказують усім про особистий простір. Оксанка невтомно вчить дітей поважати межі, особливо терпляче повторює про особистий простір хлопцям-підліткам, які занадто люблять пообнімати дівчат.
-       Саша, пам’ятай про дистанцію.
-       Яку станцію? – бурчить Саша, але прибирає руки до себе.

Діти на велосипедах і возиках час від часу допомагають доставляти по території інших дітей, яким важко ходити. Або не важко. 
Малий Саша зависає на потічок води на землі, а тоді бере контроль над своїм життям шланг в руки і всіх запитує, чи не помити їм ноги.

 Азіза питає:
- А чого мене тут усі люблять?



Ввечері нашу спокійну флегматичну групу пробирає на веселощі. Так, бо вони занадто схожі на своїх наставників. Тому саме на ніч їм треба робити безліч справ одночасно і  перестановку в кімнаті.
-       Я ж просила не одягати зараз плаття.
-       Я нечайно...    а правда, шо оцей... Колумб відкив Америку?
-       Ага.
-       А нащо?
Хороше питання. 
     -    Ріта!
     -    Шо?
     -    Закрой Америку!

Оленка сказала ділитися чудесами... хіба то не чудеса, коли дитячий мозок, який не має ще бути здатний на сарказм працює, як троль 80 рівня?
-       Куди ти пішла?
-       По твою совість! Не знайшла!
-       От і добре, бо моя совість у мене в кавичках!

У хлопців в кімнаті не менш веселі діалоги:
-       В мене є дві тьощі!
-       А в мене багато тьощ!
-       А хто вобщє така тьоща?

Нові американські волонтери висловлюють те, що у багатьох на серці:
     -    Может я хочу еще после 11 на звездочки посмотреть, а вы так сразу – на паровоз и домой!

Оскільки після 23:00 не можна виходити надвір, іноді дітям доводиться засинати під debriefing своїх сонних неадекватних наставників. Двох філологів, в нашому випадку.
- Ти сьогодні дала мені піщу для размишлєній.
- Серйозно? Де?
- Коли ти сказала, що взяти на спинку буде piggy back… як тоді буде – come on my piggy back?
- I’ll give you a piggy back. Хоча... Може take you? I’ll take you on a piggy back?
- “Take me to church…”
- Візьму тебе на спинку і віднесу в церкву?? Не можна так ржати, розбудимо дітей...




Немає коментарів:

Дописати коментар